Зміни в історію Оттави внесли пожежі, найбільш масові відбулися між 1870 і 1900 роках. Як результат — знищені частини західних передмість, і не тільки. В 1916 році таємнича пожежа знищила декілька визначних будівель (готель Russel, стару міську ратушу), а в 1979 році полум’я поглинуло будівлю джентльменського клубу Рідо. Який він був, та як проводила заможна молодь, еліта міста своє дозвілля в столиці Канади? Розповість про все це Оттава Скі.
Заснування джентльменського клубу
На ранніх фотографіях клубу Рідо, розташованого на куті вулиць Веллінгтон і Меткалф, можна побачити найбільш ексклюзивний в ті часи приватний клуб в Оттаві. Його заснували ще в 1865 році сер Джон А. Макдональд та сер Джордж-Етьєн Картьє. Пройшов тривалий проміжок часу (в 14 років), поки клуб став не лише чоловічим, але й жіночим. Але про це трохи згодом.
Який був клуб? Це яскравий приклад британського джентльменського клубу. Такі заклади користувались неабиякою популярністю у вікторіанському Лондоні. Молоді джентльмени шукали розваг, відпочинку від домашнього життя. Це був клуб розваг для гостей. Деякі ініціативні учасники приватного клубу використовували можливість для проведення ділових переговорів, або для нових знайомств, для покращення свого соціального статусу, наприклад.
В 1865 році в Оттаві було чимало таверн та барів, але місць для більш вишуканого відпочинку — не було. Тож цим і скористалися Макдональд з Картьє. Клуб Рідо став одним зі способів додати в життя столичної молоді розваги та інші цікаві речі.
Статут та правила клубу
Без них заклад навряд чи називався б приватним і ексклюзивним. Цікаво, що статут і правила були запозичені з клубу в Монреалі під назвою Сент-Джеймс. Його заснували значно раніше, в 1858 році. Якщо переглядати перелік членів клубу, то здається, неначе це список видатних осіб. Варто додати, що приватний бізнес-клуб був найстарішим в Канаді.
Першим президентом клубу Рідо став сер Макдональд, а другим в списку — інший засновник, сер Картьє. В списку джентльменського клубу знаходилася підприємницька еліта Оттави. Правила стосувалися дрес-коду — це діловий одяг, за бажанням краватка.
Змінювалося і місцерозташування будівлі клубу.
- Спочатку будинок знаходився на Веллінгтон-стріт, 200. Саме там розташовувався головний готель Оттави в ті часи — «Doran’s Hotel».
- Наступне місце — ресторан «Queen» в 1869 році. Сучасні жителі Оттави знають це місце, як будівлю, названу на честь Гектора-Луї Ланжевена.
- В 1876 році відбувся ще один переїзд — на іншу сторону вулиці Меткалф. В той час Асоціація будівництва клубів Рідо придбала землю в Джеймса Топлі і побудувала скромну споруду. Асоціація виділила 4000 доларів, а минулим власником землі був відомий оттавський фотограф.
- До 1911 року ділянку тричі розширювали, адже потреби членів клубу, їх загальна кількість лише зростала.
Вхідні двері знаменитого клубу Рідо виходили на Парламентський пагорб. Він був домом для елітного і закритого клубу близько 103 років.
Чим займалися та як розважалися члени клубу?
Особливістю такого клубу було те, що він, по суті, був «другою домівкою». В ньому члени клубу спілкувалися з друзями, грали в кімнатні ігри, їли, за бажанням можна було залишитися на ніч. Такий клуб став центральною частиною життя елітних та заможних чоловіків. Приходячи до будівлі, вони знімали стрес, хвилювання. Доступними були наступні апартаменти:
- обідні зали;
- бібліотека;
- ігрові кімнати;
- розважальні зони;
- спальні;
- ванні та вбиральні;
- робочий кабінет.
Передбачався окремий вхід для покоївок, служниць, недоступний для очей прохожих. Існував так званий список очікування для отримання членства в клубі.
В чоловічому клубі, як не дивно, було місце для пліток. Таким чином, створювалися зв’язки, іноді, використовувалися для підйому по соціальних сходах. Особливість була в тому, що один чоловік володів секретною інформацією, а інші — ні, і це виділяло. Чоловіки жартували та розповідали історії, але за статутом існувала також конфіденційність і таємниця членів клубу.
Лише заможні чоловіки
Учасниками могли бути члени всіх політичних напрямків, але лише чоловіки. Євреї в ті часи не віталися. Суворих і прямих заборон не було, проте їх просто не приймали. Майже через 100 років джентльменський клуб Рідо прийняв перших єврейських членів. Це був Луї Расмінскі (керуючий Банком Канади), а також Лоуренс Фрімен (відомий філантроп та власник великого універмагу в Оттаві).
Ще через якийсь час дискримінаційний бар’єр змогли подолати жінки. Першою жінкою, яка вступила в закритий клуб влітку 1979 року, стала Елізабет Піготт. Вона була в минулому членом парламенту та радницею прем’єр-міністра Джо Кларка. Та досягти цього вдалося лише за декілька місяців до того, як знаменитий клуб Рідо згорів у вогні.
Просто уявіть, як чотириповерхову будівлю поглинув вогонь. Ймовірніше за все, пожежа почалася у підвалі ліфтової шахти, згодом через сухий та здебільшого дерев’яний інтер’єр вогонь досить швидко поширювався. Точної причини пожежі так і не було названо. Близько 17:00 почалася пожежа, а вже близько 18:20 прапор на даху клубу Рідо загорівся.
Члени клубу були в розпачі, а один навіть прокоментував це наступним чином:
«Похід на похорон старого друга».
Втрачене і забуте
Будівля повністю була зруйнована, а з нею — безцінні записи, твори мистецтва, виняткові вироби, в тому числі і картини одного з художників «Групи семи». Цікаво, що дещо, попри пожежу, все ж вдалося врятувати:
- деякі столові прибори, тарілки, гравюри з жіночої їдальні;
- інуїтське різьблення з мильного каменю. Його використовували в якості більярдного трофею;
- вино та лікер, загальна вартість яких перевищувала 10 тисяч доларів. Напої зберігалися в підвалі під товстими та кам’яними стінами.
Це лише мізерний відсоток всього того, що було втрачене. Безцінні артефакти, серед яких і 150-річна модель бойового корабля, туристичні буклети вартістю понад 100 тисяч доларів.
В 1973 році будівлю визнали небезпечною, її не можна було відремонтувати. Через три тижні після пожежі стіни раніше закритого і ексклюзивного клубу знесли. Заклад не був застрахований. Згодом, через суд члени клубу в 1980 році отримали компенсацію в 10,5 мільйонів доларів США включно з відсотками.
Сучасний погляд
Після пожежі будівлю Chateau Laurier використовували, як тимчасову заміну. Вони вклали компенсаційні кошти на придбання Metropolitan Life Insurance Company на 99 Bank Street. За кожний поверх вони віддали більше, ніж 5 мільйонів гривень. Близько 3 мільйонів було витрачено на меблі, зате еліта Оттави отримала неймовірний вид на будівлі Парламенту, а також на навколишній горизонт Оттави.
Цікаво, що на місці старої будівлі клубу знаходиться відкрита площа, а на ній — статуя, встановлена на честь Террі Фокса. Це одноногий марафонець, який намагався пробігти Канаду, та в 1981 році помер від раку.
В клубі досі збираються учасники, поповнюючи коло однодумців. Це місце спілкування, а девізом клубу є «Savoir Faire, Savoir Vivre». Серед зручностей можна виділити направлення для бізнесу, соціального відпочинку. Це традиції і історія, яка почалася ще в 1865 році, але яка все ще триває, попри пожежу і інші бар’єри.
