Кожного 11 листопада мільйони канадців прикріплюють до грудей червоний мак. Але за цим мільйонним тиражем стоїть приватна вітальня в Оттаві та енергія однієї жінки. Ліліан Фрейман — перша єврейка, нагороджена Орденом Британської імперії, не просто започаткувала благодійну акцію, а перетворила особисту ініціативу на генетичний код нації. Як «Леді Маку» змусила цілу країну пам’ятати? Більше розповість ottawaski.
Хто така Ліліан Фрейман: походження та становлення лідерки
Ліліан Більські Фрейман народилася у 1885 році в Маттаві, Онтаріо. Її мати вела домогосподарство, а тато був єврейсько-канадським торговцем та громадським діячем. Саме його, Мойсея Більські, вважали першим єврейським поселенцем в Оттаві. Ліліан була п’ятою з одинадцяти дітей.
Після початку Першої світової війни Ліліан Фрейман встановила у своєму будинку 30 швейних машинок, організувала гуртки Червоного Хреста. Місією цих зустрічей був збір ковдр та одягу солдатам та відправлення за кордон. Трохи згодом гурток перетворився на Імперський орден «Дочки Імперії», жіночу благодійну організацію в Канаді. Нині ця організація надає стипендії, гранти та книжкові премії, нагороди, реалізує філантропічні та освітні проєкти у різних громадах Канади. Чи могла тоді про таке подумати Ліліан?
Єврейська філантропка не зупинилася на цьому, а ще й стала співзасновницею Асоціації ветеранів Першої світової війни, яка перетворилася на некомерційну канадську організацію ветеранів – Королівський канадський легіон. Вже до 1919 року на той час Асоціація стала найбільшою ветеранською організацією в Канаді. Ліліан Фрейман увійшла в історію як перша жінка, яка стала почесною та довічною членкинею Королівського канадського легіону.
Перші кроки. Чому мак став справою її життя
Трансформація маку з польової квітки на національний символ Канади не була випадковістю. Це був унікальний збіг поетичного натхнення, дипломатичних зусиль та організаторського генія Ліліан Фрейман.
Все почалося з легендарних рядків підполковника Джона Маккрея «На полях Фландрії», де маки, що розцвіли на могилах солдатів, стали метафорою пам’яті. Вірш глибоко вразив американську професорку Моїну Белль Майкл, яка першою почала носити шовковий мак на знак пошани.
Ідею підхопила француженка Анна Е. Герен (відома як «Макова леді Франції»). У 1921 році вона прибула до Канади, щоб переконати Канадську асоціацію ветеранів Першої світової війни прийняти мак як офіційний символ для збору коштів на допомогу дітям у зруйнованій війною Франції та нужденним ветеранам.
Коли ідея потрапила на канадський ґрунт, саме Ліліан Фрейман стала тією силою, яка втілила її в життя. У 1921 році постачання маків із Франції затрималося, і кампанія опинилася під загрозою зриву. Ліліан не звикла відступати перед труднощами.
Вона перетворила власну вітальню в будинку на Сомерсет-стріт-Вест в Оттаві на імпровізований цех. Фрейман зібрала групу волонтерів та ветеранів, які власноруч виготовляли квіти з червоної тканини та дроту.
Будинок Фрейманів, де народилися перші канадські маки, нині зберіг свою історичну значущість. У 1957 році особняк у вікторіанському стилі переобладнали на офіцерську їдальню Оттавської армії. Перед колишнім будинком Ліліан у 2018 році уряд Канади встановив меморіальну дошку. В ній відзначені зусилля Ліліан у налагодженні «міжкультурних зв’язків через громадську діяльність».
Макова кампанія 1921 року. Як виготовлення штучних квітів врятувало ветеранів
Те, що починалося як екстрена ініціатива в домашніх умовах, швидко перетворилося на масштабне виробництво. Ліліан Фрейман володіла надзвичайним хистом до логістики та маркетингу. Вона залучала до роботи ветеранів-інвалідів, надаючи їм не лише заробіток, а й відчуття, що вони потрібні.
До 1924 року інтенсивність роботи була настільки високою, що в стінах її будинку виготовлялося близько 3 мільйонів маків щорічно.
Для Ліліан мак був не просто аксесуаром. Це «живий» рахунок боргу, який суспільство мало повернути тим, хто віддав своє здоров’я та життя за мир. Вона особисто очолювала кампанії з поширення квітів, ставши першою жінкою-головою Макового комітету, і залишалася на цій посаді аж до смерті.
Особисте життя
У 1903 році Ліліан вийшла заміж за відомого єврейського бізнесмена та сіоністського лідера Арчібальда Джейкоба «Арчі» Фреймана. Бернард Фіглер зазначав, що Фрейман був найвпливовішим євреєм свого покоління. Йому належав універмаг «Freiman’s Department Store» на вулиці Рідо, один із двох єврейських у Канаді. У подружжя Арчі та Ліліан було четверо дітей: Дороті, Лоуренс, Квін Естер та одна прийомна донька.
Ліліан та Арчі мали вплив на тогочасних лідерів. Вони вміло використовували свій вплив задля того, аби чинити тиск на імміграційний департамент. Завдяки їх діям вдалося привезти до Канади 150 сиріт, одну з яких вони всиновили. Водночас подружжя запобігло депортації сотень новоприбулих євреїв.
Хочеться нагадати про загальнонаціональний тур зі збору коштів для Фонду допомоги Хадассі. Ліліан Фрейман вдалося зібрати 200 000 доларів для підтримки біженців, що було нечуваним на той час.
З 1919 року та до своєї смерті вона обіймала посаду президентки канадської організації Хадасси (Канадської жіночої сіоністської організації «Хадасса-ВІЦО» (Hadassah-WIZO)). Перед смертю вона зібрала 18 000 доларів для порятунку єврейських дітей у Європі та їх переселення до Палестини. Нині працює Товариство Ліліан Фрейман, яке було створено CHW для вшанування щедрих донорів, одноразовий внесок яких перевищив 100 000 доларів.
Спадщина
Ліліан Фрейман померла у 1940 році. Спочатку її тіло спочило в Монреалі, а потім у її будинку в Оттаві. Уряд дозволив єврейським службовцям взяти відпустку, аби бути присутнім на похороні. Всі магазини, якими керували євреї, були зачинені.
Її оплакували мер Оттави Стенлі Льюїс, прем’єр-міністр Вільям Лайон Маккензі Кінг, почесна варта Королівського канадського легіону та містяни. Символічно й те, що труну Ліліан вкрили червоними маками.
Нині червоний мак є невіддільною частиною канадського культурного коду, але за цим символом стоїть жива історія Ліліан Фрейман. Її спадщина виходить далеко за межі збору коштів. Вона продемонструвала, як громадська активність та співчуття можуть об’єднати націю навколо ідеї вдячності.
Ліліан Фрейман стала першою єврейкою в історії Канади, яка отримала Орден Британської імперії (OBE), що було визнанням її неймовірного внеску в розвиток країни. Вона довела, що пам’ять — це не просто мовчання, це активна дія. Згадуючи «Леді Маку», ми вшановуємо силу людського духу, який здатний перетворити біль війни на нескінченний потік допомоги та підтримки. Її життя залишається прикладом того, як одна людина може змінити традиції цілої держави, назавжди вписавши своє ім’я в історію під знаком червоного маку.
